Гра престолів - Страница 6

К оглавлению

6

Доступ к книге ограничен фрагменом по требованию правообладателя.

Саме цієї миті на вершині пагорба попереду знову з’явився Джон. Він махав і кричав до них:

— Батьку, Бране, швидше сюди, тут Робб таке знайшов! — І знову зник з очей.

Ззаду під’їхав Джорі.

— Якась халепа, мосьпане?

— Без сумніву, — відповів Бранів вельможний батько. — Нумо подивимося, яку ще біду віднайшли мої сини на наші голови.

Він пустив коня ристю, а Джорі, Бран і решта поспішили слідом. Робб знайшовся на березі річки північніше від мосту. Джон стояв за ним, досі верхи на коні. Цього місяця часто сніжило пізньолітнім снігом; Робб стояв до колін у білому, відкинувши каптура, і сонце світило йому крізь волосся. Він щось тримав на руках, перемовляючись із Джоном тихо та збуджено.

Вершники обережно пробиралися заметами, шукаючи, де стати на нерівному, прихованому снігом ґрунті. Джорі Касель і Теон Грейджой досягли хлопців першими. Грейджой дорогою відпускав жарти і справляв смішки, аж раптом Бран почув, як тому перехопило подих.

— О боги! — вигукнув він, намагаючись одночасно втримати коня і видобути меча з піхов.

Джорі вже тримав меча в руці.

— Роббе, ану геть від отого! — вигукнув він з коня, що став під ним дибки.

Робб вишкірився і підняв очі від клубочка в себе на руках.

— Та не з’їсть вона вас, — мовив він. — Вона мертва, Джорі.

Бран аж помирав з цікавості. Він би змусив свою конячку трусити швидше, та батько наказав спішитися біля мосту і підійти пішки. Бран зістрибнув і побіг.

Джон, Джорі та Теон Грейджой також позлазили з коней.

— Що воно у сім дідьків таке? — саме питав Грейджой.

— Вовчиця, — відповів Робб.

— Покруч якийсь, — відказав Грейджой. — Оце так здоровило.

Бранове серце калатало, поки він пробирався до брата крізь кучугури у половину його власного зросту. Напівзаметена скривавленим снігом, там лежала велетенська темна зсудомлена істота. У її кошлатому сірому хутрі намерз лід, а навколо, наче пахощі парфумів від жінки, розтікався гнилий запах смерті. Бран помітив сліпі очі, виїдені черв’яками, широку пащеку, повну жовтих зубів, а тоді затамував подих, усвідомивши величину істоти. Вона була більша за його конячку… і принаймні вдвічі більша за хортів з батьківської псярні.

— Ніякий це не покруч, — спокійно заперечив Джон. — Це лютововк. Вони виростають більшими за своїх родичів.

На це Теон Грейджой відповів:

— На південь од Стіни лютововків не бачили вже два століття.

— А я осьде бачу, — вказав Джон на мертве тіло.

Бран ледве відірвав очі від чудовиська, і тоді помітив клубочка у Роббових руках. Він верескнув од захвату і підсунувся ближче. То було цуценя — мала сліпенька купочка сіро-чорного хутра. Цуценя ковчилося в Робба на руках, тицяло писочком йому в груди, жалібно скиглило і марно шукало пипки з молоком на шкіряному каптані. Бран потягся до нього рукою, а тоді завагався.

— Не бійся! — заохотив Робб. — Можеш попестити.

Бран рвучко і злякано попестив звірятко, а тоді обернувся до Джона, почувши: «Ось, тримай». Його зведений брат тицьнув йому в руки інше цуценя.

— Тут їх аж п’ятеро.

Бран всівся просто у сніг і пригорнув вовченя до обличчя. Його хутро м’яко і тепло линуло до щоки.

— Лютововки гуляють на волі у державі, через стільки років, — пробурмотів Гулен-конюший. — Оце так халепа.

— Це знак, — мовив Джорі.

Батько скривився.

— Це здохла тварина, Джорі, та й годі, — відповів він, але все ж виглядав стривоженим. Сніг рипів під чоботями, коли він обходив тіло. — Чи знаємо ми, як вона померла?

— В неї щось стирчить у горлі, — відповів Робб, гордий тим, що знайшов відповідь ще до того, як батько спитав. — Отам, під щелепою.

Батько став на коліно і помацав горлянку звірюки, а тоді щось висмикнув звідти і підняв, щоб усі бачили. То був мокрий від крові уламок оленячого рогу зі ступню завдовжки, з відламаними парогами.

Серед загону раптом запанувала тиша. Всі стурбовано дивилися на ріг, не сміючи заговорити. Навіть Бран відчував їхній переляк, хоча й не розумів його.

Батько відкинув рога убік і вимив руки снігом.

— Диво, що вона прожила стільки, щоб налупити вовченят, — мовив він, і з решти наче впало мовчазне закляття.

— Та може, й не прожила, — відповів Джорі. — Чував я байки… може, сучка спершу здохла, а тоді вже розродилася.

— Народитися від мертвої, — додав хтось, — іще гірша доля.

— Однакова, — заперечив Гулен, — так і так скоро сконають.

Бран скрикнув з розпачу.

— Що скоріше, то краще, — погодився Теон Грейджой, дістаючи меча. — Ану дай звіреня сюди, Бране.

Малеча пригорнулася до Брана, мовби почула і зрозуміла.

— Ні! — загорлав Бран відчайдушно. — Він мій!

— Прибери меча, Грейджою! — мовив Робб. Цієї миті він наказував батьковим голосом, чисто тобі майбутній князь. — Ми залишимо цуценят собі.

— Цього не можна, хлопче, — заперечив Гарвін, син Гулена.

— Їх убити — тільки пожаліти, — додав Гулен.

Бран зиркнув на свого вельможного батька, сподіваючись допомоги, та побачив насуплене чоло.

— Гулен вірно каже, синку. Краще швидка смерть від заліза, ніж довга від холоду і голоду.

— Ні!

Бран відчув, як на очі навертаються сльози, і відвернувся, бо не хотів плакати перед батьком. Але Робб правив своє:

— Руда сука пана Родріка того тижня знову ощенилася. Понос малий — усього двоє живих, тож молока в неї досить.

— Та вона порве їх на шматки, щойно спробують смоктати!

— Ясновельможний пане князю, — мовив Джон.

Бран здивовано зиркнув на брата і спалахнув відчайдушною надією. Якщо той так урочисто звертається до власного батька, то напевне має щось на думці.

Доступ к книге ограничен фрагменом по требованию правообладателя.

6